Біографія художника Аристарха Аристархович Кобцева (6.04.1884 - 28.02.1961) опублікована в енциклопедичних виданнях, таких, наприклад, як, словник Академії Мистецтв СРСР під редакцією Вольдербурга О.Е, «Енциклопедія сучасної України» та у біографічних дослідженнях Барковської О.М. і Лущика С., Голубовського Е.М., Грідіна В.

Ім'я художника включено до Реєстру професійних художників Російської імперії та СРСР. Однак, опубліковані біографії мають ряд замовчувань, характерних для радянського періоду історії, і деякі помилки. Аристарх Аристархович Кобцев народився в сім'ї Аристарха Федотовича Кобцева, технічного фахівця головних залізничних майстерень Одеської залізниці.

Майстерні були дуже великим підприємством з персоналом 3000 осіб. За радянських часів майстерні були реорганізовані в кранобудівний завод імені Січневого повстання. Сім'я мала власний будинок на Смирновській вулиці 12 (вул. Шота Руставелі, Ближні Млини, Одеса) на ділянці землі площею 10 соток. Мати, Марія Георгіївна Мельникова, була дочкою одеського купця, померла від хвороби 1887 році. Аристарх був молодшою дитиною. У нього були брати Володимир і Еммануїл, і сестра Зінаїда.

Освіту Аристарх Кобцев отримав 1898-1901 роках в Технічному училищі Одеської залізниці (дореволюційний попередник Одеського залізничного технікуму). Після училища вищу художню освіту Кобцев отримав в 1901-1905 роках в Одесі, в приватній художній школі Остроменського, яка діяла в 1900-1908 роках. Випускники школи набували кваліфікацію викладача, право на звернення «Ваше високоблагородіє», особисте дворянство. На титульному аркуші трудової книжки, виданої в 1939 році, так і зазначено: професія — викладач, освіта — вища.

Керівник школи — Адольф Адольфович Остроменський — закінчив Одеське художнє училище як найкращий випускник і Санкт-Петербурзьку академію мистецтв з медалями та званням класного художника. Відгуки ряду художників того часу свідчать, що школа користувалася популярністю і давала хорошу професійну підготовку. Випускники школи часто продовжували освіту за межами імперії й більшість емігрувало, як, згодом, і сам Остроменський, тому когорту південноруських художників вони майже не поповнили та біографії багатьох випускників школи невідомі.

Після закінчення художньої школи Аристарх Кобцев, у 21 рік, 20.07.1905г., всупереч волі батька по любові одружився з дочкою відставного козака, Олені Артемівні Бойко, 18 років. Кобцев залишив рідну домівку і винайняв квартиру неподалік — на вул. Молчановській, 13 (Скворцова, Ближні Млини), де і прожив до кінця життя. Переїзд, як згодом виявилося, був першим доленосним рішенням. Є довідка парткомітетів Січневого заводу (так на друку парткомітетів), за підписами двох більшовиків і секретаря парткомітетів, що Кобцев ніяким нерухомим майном не володів.

Брат Аристарха, Володимир, до революції доріс до чиновника і був у 1920-і роки розстріляний. Брат Еммануїл помер від хвороби в підлітковому віці. Зінаїда вийшла заміж за сина одеського купця-мільйонера Федора Івановича Марцина. Іван Марцин завів в Одесі в 1897 р. другий паровий млин, за що був нагороджений медаллю. Сім'я володіла будинками на Дальніх Млинах. Федір також купив маєток і ліс біля Саратова. Коли Кобцев відвідував Саратов в 1906 році, він написав графічні твори «Тьотушкін ліс», «Холобовській парк» в Саратові. Батько Кобцева помер в 1933 році у віці 82 року в Одесі.

У родині Аристарха в 1907 і 1909 роках народилося два сини — Валентин і Микола. Молодший, Микола, мав художній талант (збереглися його дитячі малюнки), але помер від хвороби в 1924 році. Валентин прожив довге життя. У 1916 році він вступив в третю одеську гімназію та провчився в ній до її закриття радянською владою в середині 1919 року. В одному класі з ним вчився і Сергій Павлович Корольов (мається повний список членів). Після гімназії Валентин довчився в радянській школі, закінчив, за традицією, залізничний технікум (в лихоліття залізниця підгодовувала студентів і давала вугілля для опалення житла), захистив диплом техніка і, за прискореною програмою, інженера в Московському інституті інженерів транспорту. Працював на залізниці. У 30-ті роки отримував пропозиції очолити Одеську залізницю, але відмовився, оскільки кілька її начальників послідовно були розстріляні. Потім була війна, участь в якій він взяв з липня 1941 року, побував в Берліні, закінчив в Японії у званні майора залізничних військ з бойовими орденами та медалями. Керував відновленням промисловості в Молдавії. Став кавалером ордена Леніна. Помер Кобцев В.А. в 1999 році в Одесі.

Одночасно з навчанням, Аристарх Кобцев, для підтримки сім'ї та оплати художньої школи, з 1902 року почав працювати креслярем. Другим доленосним рішенням Кобцева було в 1910 році вступити на роботу викладачем креслення і малювання, а потім графічного мистецтва, до залізничного училища при Головних майстерень з виконанням замовлень креслярсько-конструкторських робіт. На самому початку 1917 р. Аристарх був представлений навчальному комітету і додатково до наявної кваліфікації викладача, отримав звання викладача графічного мистецтва, і наступний чин в табелі про ранги. Після революції його авторитет і участь в підготовці залізничників зіграли важливу роль. Як зазначено значно пізніше, Кобцев сприймався педагогом, який вийшов з гущі народних мас, і чудовим художником.

Одночасно, Кобцев з 1907 по 1918 роки співпрацював з одеськими ілюстрованими журналами та газетами. Малював шаржі в газетах«Одеські новини» (1907), «Одеський кур'єр» (1909), «Одеська думка» (1909), в ілюстровані додатки до газет «Одеське слово» (1910), «Одеські новини» (1912), в журнали «Хвиля» (1910), «Крокодил» (1911-1912), «Бомба» (1917), «Життя і мистецтво» (Київ, 1914), «Фігаро» (1918). Графічно оформив обкладинку журналу для єврейських дітей «Колосся» (1913) і провідного Санкт-Петербурзького художнього журналу «Аполлон» за 1912 рік, обкладинку першої книги поета Марка Талого «Чаша вечірня» (1910).

У працях Е. М. Голубовського висловлено припущення, що в 1943 році Кобцев проілюстрував обкладинку виданих в Одесі книги віршів Гумільова, який був під забороною радянської влади. Книга мала антирадянську передмову. Автографа під таким трудом художник, природно, не ставив.

Кобцев активно брав участь в житті художнього світу Одеси. У віці 25 років в 1909 р. був прийнятий в Товариство південноруських художників. ТПРХ створено в Одесі в 1890 р. і було одним з найбільших художніх об'єднань на території імперії за межами Москви та Санкт-Петербурга. Товариство співпрацювало зі столичними об'єднаннями «Передвижники» і «Світ мистецтва». Аж до 1919 року кожну осінь відкривалася чергова виставка художників, де брав участь А. Кобцев. Художники намагалися орієнтуватися на художнє життя найбільших центрів культури — Москви, Петербурга, Парижа, Мюнхена. Цьому сприяла доступність підписки на німецькі, французькі й англійські журнали художньої критики, актуальні твори з історії мистецтв. Таких журналів в період до 1914 і 1918-1922, наприклад, в бібліотеці Кобцева було безліч.

На жаль, обставини в Одесі не надто сприяла процвітанню мистецтва: вузьке коло колекціонерів і меценатів, потенційних покупців картин, сама атмосфера великого торгового міста, де бізнес завжди був в пріоритеті над культурою. «Бігти треба звідси людині з іскрою Божою — іншого виходу немає. Поки одесити навчаться дорожити своїми обдарованими співгромадянами, не один з них зійде в могилу, втомившись боротися і страждати. Вам місце не тут, а в Москві, Петербурзі, Парижі, Мілані, Флоренції, де розуміють і цінують талант »- писав одеський журналіст. У цих умовах ТПРХ набувало особливого значення для художників. Воно не тільки морально підтримувало і допомагало виставляти роботи, але, головне, сприяло їх продажу. Адже більшість художників жили в основному коштом професійної праці та викладацької діяльності (як, скажімо, К.Костанді або А. Кобцев). Майже всі одеські учасники періодичних виставок були вихованцями Одеського художнього училища, яке в різні роки давало то спеціалізоване початкове, то середнє, то вищу освіту. Училище на рівні середньої освіти (з 1900 року) давало право вступу без іспитів до Імператорської Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Цим училище приваблювало учнів з єврейських сімей Одеси й України, яких в різні роки було до половини складу.

Безсумнівною чеснотою ТПРХ була відсутність кастової замкнутості, відкритість для всіх, хто бажає взяти участь у виставках. Деякий консерватизм у творчому відношенні метрів ТПРХ почав змінюватися після показу в 1909-1910 і 1911 рр. двох знаменитих Салонів, організованих скульптором і живописцем з мюнхенською освітою В. Іздебським. Перший салон був показаний в Одесі, Санкт-Петербурзі, Києві, Ризі. Другий, менш масштабний, був в Одесі, Миколаєві, Херсоні. Це були виставки сучасного мистецтва, на яких одесити змогли познайомитися з останніми напрямками в закордонному і вітчизняному мистецтві. Було багато учасників зі столиць, з Мюнхена і Парижа. З 1909 р., спочатку нерегулярно (1909, 1913, 1914, 1916), влаштовуються альтернативні ТПРХ виставки молодих художників, а з 1917 р. офіційно заявляє про себе Товариство незалежних художників (ТНХ), що об'єднало молодіжні художні угруповання, орієнтовані на сучасне мистецтво і європейські тенденції. Не покидаючи ТПРХ, в 1917 році Кобцев вступив в ТНХ — квиток №16.

В цілому, ТПРХ виявилося терпимим до нових естетичних віянь і ряд членів ТПРХ взяв участь в осінній виставці картин 1916 р. Влітку 1918 р. Одеське товариство витончених мистецтв організувало спільну виставку ТПРХ і ТНХ.

Після встановлення радянської влади в 1920 році, коли всі старі товариства були закриті, а багато художників емігрували, Кобцев вступив в організований в 1920 році Професійної спілки художників (квиток № 173). А коли, в 1922 році організувалося Художнє товариство імені Костанді (Сам Костанді помер в 1921 році), вступив в нього в 1925 році (квиток №34), коли суспільство стало організовувати виставки. Суспільство проіснувало до 1929 року, різко критикувалося радянською владою, і самоліквідувалося. В кінці тридцятих років у радянської влади дійшли руки й до художників. У 1938 році був проведений перший з'їзд Спілки художників УРСР, і в цьому ж році Кобцев був прийнятий членом цього союзу. Був обраний членом правління і головою мальовничій секції Одеського відділення. Після війни, 26.06.1944, був повторно прийнятий до Спілки художників УРСР. А після об'єднання всіх республіканських спілок в єдиний Союз художників СРСР, в 1960 отримав квиток члена цього союзу.

Членство вимагало систематичної участі в виставках перерахованих товариств. Кобцев брав участь практично у всіх сучасних йому виставках, що проводилися в Одесі.

В одеській багатотиражці заводу ім. Січневого повстання «Червоний січневець» за 6.11.1940 в статті «Знатні люди заводу» відзначено, що Кобцев, крім Одеси, брав участь у виставках картин в Москві. У довідці, виданої Одеським відділенням Спілки Художників УРСР 12.04.1960, зазначено, що Кобцев брав участь у Всесоюзних та Республіканських художніх виставках. Є відомості про покупку картин музеями Грузії (до революції) і їх участі в місцевих виставках.

Під час війни Кобцев залишився в окупації в Одесі. Фахівці відділу мистецтв румунської окупаційної влади знали та цінували Кобцева. Йому запропонували керівництво Одеським художнім музеєм з наданням престижного житла в центрі міста, але він відмовився. Тоді його призначили на посаду професора живопису у відкритій Академії витончених мистецтв. Крім того, Кобцев викладав в ліцеї №2 та ліцеї при Одеській консерваторії. Під час окупації він брав участь у художніх виставках, притягувався до відновлення нижнього храму Свято-Успенського собору на Преображенській вулиці. Для храму Кобцев написав ряд авторських ікон.

Реноме викладача з робочих, підтримка робочих відновлюваного заводу, син — офіцер армії, що пройшов війну дозволили Кобцеву уникнути репресій після повернення радянської влади, хоча ряд одеських художників був репресований. Але до викладання Кобцева більше не допустили.

З 1944 - по 02.1952 року, як член Спілки художників УРСР, прийнятий на роботу в Одеські художньо-виробничі майстерні для роботи за договорами, а з 05.03.1952 по 10.04.1953 працював штатним художником цих майстерень. Довідка про доходи по роботі за договорами каже, що роботи було багато. Який її результат — невідомо. Далі Кобцев звільнився на пенсію. Йому рішенням Одеського облвиконкому від 28.08.1952, № 1602/20, з 1.06.1952 була призначена персональна пенсія місцевого значення. Але частина пенсії утримувалася, якщо він продовжував працювати. Тому в 1953 році він звільнився з художніх майстерень. Помер Аристарх Аристархович Кобцев у своїй квартирі на Молчановській 13, в колі сім'ї, 28.02.1961 і похований на 49 ділянці Другого Християнського кладовища в колі родичів. Мир праху його ...

Художня спадщина Кобцева включає більш ніж 1000 творів різних жанрів. Небажання співпрацювати з владою не висунуло Кобцева в художники, ім'я яких у всіх на слуху, але дозволило йому прожити відносно спокійне життя (в глухій провінції біля моря, як визначив І. Бродський).

До революції корифеям Кобцев здавався молодим чоловіком, хоча і зазначеним талантом. А радянська влада любила або прислужників, або вчасно померлих художників. Їх можна було безболісно назвати класиками. А після смерті в громадському обороті творів Кобцева практично не залишилося, так що мистецтвознавці змушені були орієнтуватися тільки на не завжди об'єктивні думки дореволюційних журналістів і критиків. Радянської критики на твори Кобцева практично не було (виняток — критика на звітну виставку Кобцева 1940 р.), хоча на виставки його запрошували й в Союз Художників прийняли.

Спадщина Кобцева можна розділити на 5 умовних етапів. Перший етап, дореволюційний, представлений чудовими графічними роботами, виконаними тушшю. Це і пейзажі, і портрети, грецьку міфологію і фантазійні роботи. Окремий вид творчості представляють шаржі на сучасників. Ряд робіт виконано на замовлення газет і журналів.

Другий етап, дореволюційний, пов'язаний з появою великої кількості кольорових картин, часто невеликого формату, виконаних як аквареллю, так і маслом. Картини маслом відрізняються хорошою колористикою і великою різноманітністю стилів виконання. Представлено живописом різних жанрів: портрети, фантазійні роботи, міфологія, невелике число пейзажів.

Коли встановилася радянська влада, Кобцев не захотів малювати плакати, портрети вождів (так жодного не написав), ідеологічні полотна. Залишаючись деякий час в ОНХ, він не взяв участь ні в одній з їх «народних» виставок картин. Не брав участі в перших радянських художніх органах, захоплено прийнятих публікою, оформленні демонстрацій. Тому, на третьому етапі, від НЕПу до війни, він в основному пейзажист. Одночасно, виконано велику кількість портретів олівцем. Портретовані, в основному, родичі.

На четвертому етапі, окупації Одеси, Кобцев — іконописець, написав ряд авторських ікон. Продовжував, також, писати пейзажі, портрети співгромадян.

Нарешті, на п'ятому, післявоєнному етапі, було написано ряд полотен про війну, партизанів, руйнування. Саме ці полотна були придбані деякими музеями.